Чому я стрибаю | Хіґасіда Наокі

Є люди, яких ми не розуміємо. І не тому що не хочемо, а тому що ми з ними говоримо різними мовами, сприймаємо світ на різних хвилях, відчуваємо одне одного зовсім, зовсім по-різному.

Сучасне суспільство стає дедалі уважніше до тих, хто відрізняється від загалу. Якщо кілька десятиліть тому аутисти з офіційно визнаним діагнозом зустрічалися в середньому один раз на 10 тисяч дітей, то тепер завдяки глибшому дослідженню цього нервового порушення й ранньому діагностуванню приблизно кожна сота дитина має розлади аутичного спектра. Щоб допомогти таким дітям, а потім — і дорослим адаптуватися до світу, в якому вони почуваються чужинцями, нам варто спочатку зрозуміти, як саме вони сприймають цей світ.

Саме це й допоможе зробити книга «Чому я стрибаю». У ній немає розлогих і нудних наукових пояснень. У ній натомість є справжні думки й емоції, які відчуває дитина з аутизмом усередині свого світу.

«Чому я стрибаю» — відверта розповідь хлопчика, який так само старанно намагається побудувати місток спілкування, як і його батьки, вчителі, рідні. Вони знайшли спосіб, що допоміг їм порозумітися, й діляться інформацією та досвідом із читачами. Цінність цієї книги складно перебільшити — про це у своїй передмові говорить і відомий письменник Девід Мітчелл. Ця невеличка книга не забере у вас багато часу, проте натомість привідчинить двері у великий світ, де живе багато людей, яких ми не завжди спроможні зрозуміти, але прагнемо до цього.

Про автора

Наокі Хіґасіда народився й живе у Японії. Коли йому було п’ять років, лікарі поставили Наокі діагноз невербальний аутизм. Дитина не могла ні з ким спілкуватися, тож мати й фахівці тривалий час шукали методику, яка допоможе хлопчикові налагодити вербальний зв’язок із зовнішнім світом. Це вдалося за допомогою таблиць із літерами. Саме таким методом Наокі написав свою першу книгу «Чому я стрибаю». Після успіху в Японії книгу переклали англійською мовою й видали у США та Великій Британії, а згодом — і в інших країнах. Невдовзі книга була адаптована в повнометражний документальний фільм. Пізніше Наокі Хіґасіда написав іще одну книгу «Сім разів упасти, вісім разів звестися», у якій розповів про свої юнацькі переживання.