Вафельне серце | Марія Паар

І ось нарешті Лена Лід відпустила руки й плюхнулася з неба, мов переспіле яблуко.
Вона приземлилася з м'яким хруском.
І одним махом провалила два кущики живоплоту.

Я з полегшенням опустився на траву й дивився, як Лена розгнівано вовтузилася поміж гіллям
і розірваним простирадлом у понівеченому живоплоті.

- Цур тобі пек, Трілле, це все через тебе, - сказала вона, коли ціла-цілісінька звелася на рівні .

Я подумав: “Через мене, то й через мене”, але нічого не сказав. Я був радий, що вона жива.
                                              Як і завжди.