Я, яка ніколи не знала чоловіків | Жаклін Арпман

Нас, жінок, було сорок. Ми могли бачити тільки байдужих охоронців, які годували нас. Ми не пам'ятаємо, як опинилися в цьому казематі. Але кожна тримається спогадів про життя, в якому були чоловіки, діти, гарні міста. А потім - усього не стало. Залишилися тільки ми.

Коли охоронці втекли через дивний сигнал тривоги, ми вийшли зі своєї в'язниці. І шукали інших. Та натрапляли лише на такі самі, як наш, підвали, заповнені трупами. Вихід один - рушити в довгу мандрівку по спустошеній землі в пошуках інших людей. Або пояснень, як усе це могло з нами статися.

Зверніть увагу! У тексті є сцени жорстокості, а також згадки про діячів російської культури!